якнайбільше

І тільки нещодавно, передаючи свій архів до Відділу рукописних фондів Інституту літератури, уважно прочитала й опрацювала їх — це якнайбільше відповідає моєму постійному інтересу до мемуарно-епістолярної літератури, провідної теми творчих зацікавлень останніх десятиліть. До того ж, щаслива нагода здійснити мандрівку в часі — подорож до дитинства і юности… моя, Катерина Яківна Бедризова, народилася 1891 року в м. Феодосії в родині кримських вірмен. — Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Я вже не пам’ятаю тепер деталів цього статуту, котрого конечну редакцію мусив виробити К. Сушкевич як юрист, але головні точки, на котрих найбільш напирали два росіяни і котрі підпирали молодші галичани — січовик і Желехівський, були: 1) щоб товариство мало переважно науково-літературну ціль, причому й направляло б свою працю перш усього на дослід народного життя на Україні, 2) щоб доступ до нього був найлегший для кожного русина і щоб адміністрація його була якнайбільше поставлена в зв’язок з загалом членів, 3) щоб спеціально були прибрані способи для того, щоб і позагалицькі, і позаавстрійські українці могли якнайбільше участі в товаристві, аби воно було інституцією дійсно всеукраїнською. Нехай цікавий читач порівняє ці наші точки з тим статутом, з яким на ділі товариство вступило в життя і котрий був вироблений після того, як ми, два згадані українці-росіяни, виїхали з Галичини, а далі нехай пригада всю практику Товариства ім. — Spomini 1867-187, “Mikhailo Draghomanov”

Гр[аф] Уваров хотів, щоб київський з’їзд мав всеслов’янський характер, щоб туди прибуло якнайбільше західних слов’ян і щоб там уложено було видавати «Corpus inscriptionum slavicarum» і вибрано для того спільну редакцію, котра б і була мов проба всеслов’янської наукової корпорації. З такою думкою гр[аф] Уваров об’їхав західну слов’янщину, порозумляючись скрізь з науковими авторитетами. — Spomini 1867-187, “Mikhailo Draghomanov”