як-то

Ото-то й ба, що неконечне вмієш: політниця з тебе абияка, тащити сіна — голова боліла… Як так і жати маєш… Як-то? — Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

– ду­ма пан Си­ме­он i роз­суж­да, хо­дя­чи по над­вiр’ю, якi то лю­ди те­пер ту­гi на здо­ров’я та дов­го­вiч­нi ста­ли; спом’яне про хо­ле­ру, як-то їм тог­дi бу­ло муд­ро жи­ти, та здих­не важ­ко, увiй­де у ха­ту та й ста­не рiз­ки в’яза­ти на шко­ля­рiв, щоб над ким-не­будь сер­це своє зiг­на­ти… По вго­ро­дам бур’янець i ве­ли­ченький, та нiх­то ж то йо­го i не ду­ма по­ло­ти, хоч сап­ки i ле­жать бi­ля нього; а про­меж гря­док з роз­са­дою та бу­ря­ка­ми та про­чою ово­щою доб­ре справ­ля­ються, хрю­ка­ючи, сви­нi з по­ро­ся­та­ми, i бай­ду­же, щоб що-не­будь ха­зяй­кам зос­та­ви­ти: усе по­виїда­ють i но­сом ко­па­ють та­кi но­вi гряд­ки, що ли­ха ма­те­рi опiс­ля них ха­зяй­ка i у два дня у лад не до­ве­де; а те­пер нi­ко­му їх i виг­на­ти, бо не­ма нi­ко­го… Та й що то: i у са­мих шин­ках пус­тi­сiнько; шин­кар дрi­ма i со­бi, на ла­вi, бо нi­ко­гi­сiнько, не то щоб го­рiл­ку пи­ти, та й жiн­ки з не­вiст­ка­ми не­ма, так тим-то нiх­то йо­му не бо­ро­нить i дрi­ма­ти; по­су­ди­на в нього, як ще зве­чо­ра по­пе­рес­по­лiс­ку­вав та по­розс­тав­ляв, так во­на i стоїть, i нiх­то не на­вер­неться у ши­нок i но­гою… Та чо­го ж це так у слав­но­му со­тен­но­му мiс­теч­ко­вi, у Ко­но­то­пi, чо­го так ста­ло ти­хо i смут­но, що не чу­ти нi­яко­го нi вiд ко­го гла­су? I нi на од­нiй ву­ли­цi не зост­рi­неш нi од­но­го чо­ло­вi­ка, не­на­че – не­хай бог ми­лує! — Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”

Скру­ти­ли Зу­би­ху Яв­до­ху; тiльки що клас­ти її, во­на як-то ру­ку вип­ру­ча­ла та й по­ве­ла нею кру­гом по на­ро­ду; от­же ж слу­хай­те, що з то­го бу­де. От i по­ло­жи­ли її; по два па­руб­ка сi­ло на ру­ки i на но­ги, а два узя­ло здо­ро­вен­нi пуч­ки рi­зок та й по­ча­ли чис­ти­ти: дже-дже! — Григорій Квітка-Основ’яненко, “Grygoriy Konotopska Vidma”