ядучий

Мавропуле мав на собі такий червоно-ядучий піджак і таку смараґдово- фіолетово-помаранчево-золоту краватку, що не осліпнути було неможливо, до того ж він постійно переймав і хапав за боки звабливо вертлявих гостес, які саме завершували накривати на стіл; з розведеними як в опудала руками він переслідував їх по всій залі з тією лише метою, щоб учергове притиснути і, видобувши з кожної захоплений еротичний писк, переможно загоготати. Ближче до запаленої печі сидів у величному аж майже ведичному кріслі, більше схожому на трон, сам Казаллеґра ПЕРВЕРЗІЯ 230 — до пояса в чорному фраці, з метеликом і камізелькою, також посипаною зоряно-місячним ще теплим пилом. — Андрухович Юрій, “Перверзія”

), — ти впала в нестерпний, ядучий стид, ти вiдчула себе типовою совковою проституткою, що трахається в готелi за пару трусiв, i хоч не прийняти все те добро тобi таки виявилось понад силу, але роман на тому й урвався — ти просто перестала вiдповiдати на його амстердамськi дзвiнки (а вiн тимчасом спiшно оформляв розлучення i таки, здається, трохи чи не оформив), бо, зрештою, що б мала робити в Амстердамi? — i вернулась до чоловiка, возити йому джинси й запальнички з закордонних вiд‑ряджень, i була не те щоб задоволена, але — чиста: якi там не є, а людськi взаємини, не зараженi наперед принизливою нерiвнiстю країн i обставин, проти якої — не попреш‑таки (i тому тебе зовсiм не дiставало, що в Америцi твоє велике кохання жило на твоєму утри‑маннi: подумаєш, бiг дiл, заробиш — оддаси, — дiста‑ло, i то не жартом — оттодi‑то заламалась, забiгала по хатi, ухнувши на кiлька годин в яму чорної, огненно‑пропекущої зненавистi, ладна, як його колишня дружина, i собi, аби трапився попiдруч, вгородити в нього всi наявнi ножi й iншi колющо‑рiжущi предмети, щоб рухнув, виблядок, стiкаючи кров’ю, щоб ходив кров’ю, щоб кiнчав кров’ю! — Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”