виважений

Приклад 1:
і тим, як це його зафіксувала Онуферкова свідомість, і споруджувала невидиму перегородку, котра заважала Ковжунові остаточно наблизитися до Дзиндри, що, звісно, це помічав, тільки з якихось вищих міркувань, недосяжних Онуферкові, або, як це собі на схилі життя пояснював Ковжун, просто шкодуючи загонистого хлопця й уділюючи йому дещицю часу на остаточний, виважений вибір, зволікав унедійснювати цю душевну перегородку, — але коли Ковжун постеріг, як із Дзиндриної долоні дзеркальце-яйце, котре, він, Онуферко, щойно тримав у пальцях, розкручується тим самим променем, що його він, Ковжун, бачив на Червоній горі і на мить навіть прочував у грудях, а потім, завмираючи, споглядав у Київських печерах, куди його тієї ж ночі водив Дзиндра, бож Онуферко відразу впізнав: чаша з Господньою кров’ю містила той самий, згорнений у яйце, шкаралуща якого з-під набіглої посередині вапняної бганки широко вилонювалася на боки жовтолистою чашею, Божественний промінь, час від часу уділюваний людству вищою силою, аби надихнути знедолених надією й світлом, перед котрим розвіюються сірчаним порохом залізобетонні щелепи зла, — він, Онуферко, тоді й відчув у собі ту блискавку: невже це сам Всевишній у подобі Дзиндри приходив на землю (ні, не сам, Його Онуферко відразу відчув би! чи, може, в ньому, Онуферкові, настільки притупилися почуття, наслідком тривалих душевних збурень, що він уже взагалі нічого не годен відчути?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”