Приклад 1:
— де його одразу ж разом з тими дентами, котрі зібралися біля пам’ятника Шевченкові, заарештували й напевно провалили б голову, якби не Тарас, що витяг Федора звідти попри його волю, бож Федір затявся: коли він, нехай навіть на якусь мізерну скалку свідомости піддавшися шлунковому гонові зберегти життя, врятується сам, лишивши на кадебівницьку поталу молоденьких хлопців, які не побоялися стати на прю з держимордним молохом, який на очах усього світу знову безкарно, і то дедалі лютіше й підступніше, вирізує найкращих серед українського народу, аби решту боязкіших, затурканіших і нетямущих з кастрованою душею, що не наважуватимуться домагатися найелементарнішого права бути окремою нацією, — зробити безіменною витирачкою для великодержавницьких чоботиськ на вході до передпокою червоної імперії, — коли Федір врятується сам, не вирвавши інших з біди, йому однак не буде життя, бо власне сумління спопелить його), але тоді Федір не мав часу розміркувати, яким чином Тарас проводить його крізь мури, хвилюючися, чи доїхала Марійка без пригод додому, проте, коли вони обоє опинилися перед дверима української греко-католицької церкви і Федір глянув на Тараса, то він побачив, що в того фосфоризують очі, якими він ниже маленьке, ледь помітне в світлі високо повішеної вуличної лямпи написане на друкарській машинці оголошення про курси української мови. Звісно, коли Федір глипнув на Тараса ще раз, дивуючися, що особливого Тарас угледів на пожовклій цидулці, то щойно тоді він і зауважив: Тарас ниже очима не оголошення, а чоловіка, на перший погляд трохи подібного до скоробагатька Сидора Залізка, вирядженого, як до театру, в смокінг і лаковані черевики, що тупцює біля оголошення, силкуючися його зірвати, й ніяк не подужає, наче це не звичайнісінький папірець на поржавілих припинках, а Гранітна брила з Божими заповідями, якої він не годен ні на цаль підважити.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Згоден на лiкарню, тюрму, лоботомiю”, — щось тут було не те, i коли, по кiлькох годинах, як уже погасили, як вiдверещали, вiдблимали по снiгу синюшними сполохами пожежки, а слiдчий ще не приїхав, i компанiя, вся ще в зашпорах збудженого смiху, кашлю, сякання — перший шок пересiвся, й належалось вiдпружитися, — додавлювала заготовлену, було, пiд шашлик пляшку коньяку в сухому й такому ж притульному, пiсля всього, флiгелi — вже мало що не родина, ох братцi, ну нi фiга собi, лини‑но ще, кому лимончика, уф, кайф, здається, вставило, дайте хто цигарку, — i вiн зненацька полiз у сумку й витяг жменю бенгальських шпичакiв: купив уранцi на ринку, як їздив по м’ясо, думав, зiзнався кротко, влаштувати невеличкий фейєрверк, — вибух нервового реготу стряс флiгелем, аж шибки забряжчали: ну й ну, i влаштував, — як це тобi вдалося? ти хоч слiдчому, чуєш, не показуй, — склав зморшки в усмiшку, розвернувся до неї, пiдваживши коротким, кинджальним зблиском мiшкуватi повiки: “Може, ти хоч так мене запам’ятаєш”, — того‑бо ранку, перед пожежею, вона сказала йому, що їде до Америки.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Після того він сам заліз під човна, а босі ноги, бо не вміщалися під ним, витяг далеко вперед, так що вони мало не сягали води. Налетів вітер, по воді пішли жмурки, вітер yщуx і ліг штиль.
— Невідомий автор
