1. Той, хто витівничає, вигадує витівки; жартівник, пустотливець, бешкетник.
2. (у фольклорі) Фантастична істота, дух, що, за народними повір’ями, витівничає, робить дивні речі; маро́зник, ма́ра.
витівник
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
З б и т о ч н и к — витівник, пустун, шибеник. З б у й — розбійник.
— Зеров Микола, “Камена”
Частина мови: іменник (однина) |