виш

Приклад 1:
Дівчи­ни не вид­но,- тільки зе­леніли то там, то там, об­ло­жив­шись по­ля­ми, хутірські са­ди, як розкішні квітни­ки, а між зе­ле­ною лист­вою виш­ня­ку, груш, слив та яб­лунь біліли че­пурні ха­точ­ки. Па­ру­бок пос­то­яв на згірку, по­ми­лу­вав­ся кра­сою око­лиці, за­ди­вив­ся на один хутір, на дру­гий; при­га­ду­вав ха­зяїнів їх, пе­ре­би­рав у пам’яті їх до­чок,- та, те­ря­ючись в до­гад­ках, і по­вер­нув на­зад – до­до­му.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
– за­мо­тав ру­ка­ми наш Пiст­ряк, усе сер­дя­чись, та й по­тяг, не ог­ля­да­ючись, до­до­му, та й бор­мо­че сам со­бi: “По­да­виш­ся, як я то­бi га­луш­ку пiд­не­су… Пiд­ве­ду те­бе пiд мо­нас­тир… Бу­де у Ко­но­то­пi сот­ник, та не Забрьоха… кла­ня­ти­муться i Пiст­ря­ку”. – А нам же яка по­ра­да бу­де?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Да­лi, ус­тав­ши з-за сто­лу, по­дя­ку­вав бо­гу i ха­зяїну, сiв на лав­цi, ви­каш­лявсь, уси розг­ла­див i ка­же: – Добрия ра­ди тра­пе­зи i пре­от­мiн­ния ду­лiв­ки пре-даю виш­но­му заб­ве­нiю прис­кор­бiє моє. Да не пом’янеться к то­му трек­ля­тая хво­рос­ти­на, пре­лом­ле­нiєм своїм по­хи­тив­шая бу­ло єди­но­го ко­за­ка.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”