Приклад 1:
Властиво, коли він, Сорока, вкульгав до середини, йому здалося, ніби буфет взагалі не діє і його ремонтують, оскільки на підлозі перед стосом стільців і вицвілим, побитим міллю, тапчаном лежать дошки й височіє відро з вапном, а буфетниця, тілиста, фарбована бльондинка з синцями під очима, спить, підперши голову обома руками, однак на кроки — буфетниця, що ніби навіки спала, рвучко випросталася, позіхнула, блиснувши золотими фіксами і, не чекаючи замовлення, відважила йому, Сороці, фунт чайної ковбаси, — тобто він, Сорока, мав враження, ніби цей фунт уже був відважений заздалегідь, і тепер буфетниця лише перевіряла, чи ковбаси не поменшало за час очікування на його, Сороки, прибуття, — а тоді, зникши на мить за текою, виставила на ляду півлітра горілки, хоча він, Сорока, як непитущий, не квапився замовляти спиртне, від самого погляду на яке йому зсудомлювало шлунок, надто схильний до виразок. Проте відмовитися від півлітра він, Сорока, таки не наважився, щоб не образити послужливої буфетниці, яка на його очах, ані трохи не маніжачися, різко кинула двом відвідувачам, що до продажу нічого нема, бо проводять ревізію, отож нехай ніхто з них не розсідається на тапчані, здіймаючи хмари молі, й марно не чекає, і ще заки ті вийшли, накрила для нього, Сороки, якому було дуже незручно від надмірної уваги, від котрої ті обидва знітилися й, замість лаятися, з поспіхом шмигнули за двері, — накрила столик, висмикнувши зі стосу згромаджених один на одного два стільці, вдарила кожне сидіння кілька разів серветкою, змахуючи пил і запрошуючи його, Сороку, трохи очманілого від такого прийняття, сісти, а заразом вільною рукою відганяючи охочих, що зазирали до буфету, мовляв, жодні нарікання не допоможуть, така постанова, і торгу зараз нема, і на знак того, що торгу й справді нема, буфетниця вмостилася навпроти нього, Сороки, хоча коли він нарешті підвів на неї очі, аби рішуче вияснити їй, що він, Сорока, не потребує жодного товариства, оскільки йому зараз конче треба побути насамоті, то зауважив, що з ним цокається не буфетниця, а незнайомий із пронизливими маленькими очима й гострим продовгастим обличчям, наче виструганим із людської кістки для сатанинських заклять, чоловік, який кишеньковим ножиком ріже чайну ковбасу на асиметричні шматки й кидає собі в рот, нестерпно плямкаючи й поводячися так, наче він — давній його, Сороки, приятель, дарма що він, Сорока, бачив цього приятеля вперше й не виявляв найменшої охоти нав’язувати з ним розмови.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
