Приклад 1:
В Галичині навіть неможливий краєвий, національний клерикалізм; галицький клерикалізм мусить бути частиною австрійського клерикалізму, а цей став рішучо частиною ультрамонтанства, ecclesiae militantis Romanae[21] котра, окрім своєї звісної всесвітньої політики, спеціально в Галичині тягне просто навіть до того, щоб злити унію до останку з католицизмом, а руськість з полонізмом, — так що клерикалізм у Галичині консеквентно навіть іде до винародовлення русинів. В усякім разі клерикалізм в Галичині, безпремінно ультрамонтанський, веде до свого роду сепаратизму галицького од русинів навіть буковинських, а тим більше од українських, між котрими ні один з людей, власне, релігійних не пристане до ультрамонтанства, а люди думок безконфесійних (як більшість інтелігенції в Росії) не пристануть ні до якого клерикалізму.
— Невідомий автор
Приклад 2:
Маючи перед очима нашу минувшість, узнаючи й з приміру інших народів, що тільки на полі народності, вільної у своїй діяльності, не скаліченої чужою силою, можуть розвитись і зреалізуватись найкращі поступові засади як життя розумового, так і матеріального на правдиву несфальшовану користь народові, а вбачаючи нашу народність і за нашого часу у великім небезпеченстві винародовлення у Галичині, як і у нас (з другого боку), ми не можемо не прилучити нашого голосу до слова редакції «Правди», що нашою головною цілею єсть хоронення своєї національності і розвій свого народу, окремішнього як від польського, так і від великоруського, і що тій головній цілі повинні підклонитися усі інші питання нашого розвою і поступу, позаяк усi наші поступові бажання можуть справдитися тільки під умовою досягнення головної цілі.
— Невідомий автор
