Значення
- (Психологія) –
Абстрактний іменник, що означає стан, який виникає внаслідок тривалого напруження, виснаження фічних або моральних сил; ознака того, що щось або хтось вимучений, стомлений, знесилений.
- (Література) –
Ознака твору, дії, висловлювання тощо, які виконані без натхнення, легкості, з відчутним зусиллям і напругою; штучність, неприродність.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. вимученість, р. вимученості, д. вимученості, з. вимученість, о. вимученістю, м. вимученості, к. вимученосте