Значення
- (Лінгвістика) –
Властивість за значенням прикметника “вилучний”; здатність виділятися, бути помітним, винятковим серед інших.
- (Лінгвістика) –
(лінгв.) Категорія, що виражає виділення, обособлення предмета або явища з ряду інших; граматичний або семантичний спосіб вказати на особливий статус елемента в мовленні.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. вилучність, р. вилучності, д. вилучності, з. вилучність, о. вилучністю, м. вилучності, к. вилучносте