1. Властивість за значенням прикметника “вилучний”; здатність виділятися, бути помітним, винятковим серед інших.
2. (лінгв.) Категорія, що виражає виділення, обособлення предмета або явища з ряду інших; граматичний або семантичний спосіб вказати на особливий статус елемента в мовленні.