викликати

Приклад 1:
І мав він дар викликати видіння і вогонь, повергати ниць і підносити, показувати інші світи, виривати язики, полоскати чорні роти, повні чорної брехні, холодною, що морозить не піднебіння, але й кров у жилах, водою з інших джерел, з тих, що на високостях, десь там під Сивулею чи під скалою Кавказу у стіп Прометея… Вже давно замовк, десять разів зблід і десять разів зашарівся червоною трояндою, а зал невгавав, бив свої інтеліґентські руки, щоб ледача кров бризнула… …Блідий, нічим не вражаючий від першого погляду Іван Драч мусив знайти сили, щоб не збліднути у тіні своїх попередників. Його поезія в його читанні нагадувала цілий ряд несамовитих візій.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Ця його реляція, на думку єгиптологів, надто вже «переможна», щоб не викликати сумнівів щодо своєї правдивості. Наступні єгипетські володарі, Тутмос IV й Аменхотеп III, вже не ускладнювали собі життя організацією військових походів, а підтримували високий міжнародний престиж своєї держави суто дипломатичними засобами (брали заложників, укладали міждержавні договори тощо).
— Невідомий автор

Приклад 3:
Але то вже був очевидний знак, що душа його була вільна од справжнього страждання, бо хто дійсно страждає, той пильно тікатиме од усякої згадки, а не стане сам собі її викликати… Якось він, подивившись на групу, розгорнув суфійського поета Джалаледдіна Румійського XIII століття та й натрапив на таку містичну поезію: Раз навідався до любки парубчук. Підійшов під двері милої: «Стук-стук»!
— Тютюнник Григорій, “Вир”