виходець

Приклад 1:
А втім у тому самому Харкові, де нові можновладці одразу ж заходилися шибеницями й розстрілами вкорочувати прояви вільної думки й національного відродження, до якого він, Сорока, виходець із зрусифікованого українського роду стихійно пристав, як і всі ті, в кого почуття людської гідности, що його власна тітка називала безмозким донкіхотством, асоціювалося із за свої самостійницькі прагнення систематично винародовлюваною Україною, проти існування котрої черговий раз виполчився весь світ, — у тому самому Харкові він, Сорока, вижив, не сконавши з голоду й огидних чиряків, спричинених недоживленням, тільки з ласки Степаниди Полікарпівни Олійник, яка, не доводившися йому ні родичкою, ні дружиною, ні коханкою, з першого ж дня, як Василь Сулиця завів його до неї, аби вона на добу переховала чергову жертву від арешту, заки його, Сороку, тоді ще не постріляні нові знайомі примістять у надійних людей в Охтирці, — сама взялася попрати йому заношену білизну, цим дуже його і збентеживши, і втішивши, а тоді, постерігши, що він, Сорока, не надто зарадний, і просто заопікувалася ним, часто навідуючися до його помешкання, коли він, щойно небезпека проминула, повернувся до Харкова і навіть на деякий час отримав в управі невеличку посаду, яку йому вистаралися новоприбулі до Харкова земляки, котрі, заки німці розчовпали й ліквідували опірні пункти українства, просунули свого чоловіка як прекладача до нових володарів, чоловіка, що перехоплював, знешкоджуючи, зливу смертоносних доносів, які, пішовши якимись іншими канапами, вирвали були і його, Сороку, з крижаного помешкання з повибиваними близькою бомбою шибами й сяк-так позавішуваними старими ряднами, що їх звідкись добула Степанида Попікарпівна, яка раз або й двічі на тиждень, поза тим, що сама приходила до нього в гості, тобто не так у гості, як подивитися, як він дає собі раду, — запрошувала його, Сороку, на гарячу страву, яку вона ухищапася смачно готувати з вимінюваних на селі харчів спочатку за свої, а тоді й за його, Сороки, мізерні пахи, що оберталися на, нехай і часто мерзлу, картоплю, буряки, ато й, — значно рідше, — на крупи чи товщ, як того незабутнього разу, коли Степанида Попікарпівна за його, Сороки, стару бритву отримала шматок сала, по який йому, Сороці, випало мандрувати до її помешкання свіжопрокопаною серед снігових заметів вузькою стежкою тієї днини, копи він уже й втратив надію, що взагалі добіжить до Степаниди Полікарпівни. Властиво, коли він, Сорока, за допомогою кількох перехресних мотузок утепливши на грудях і спині піддяганий під шуте пальто піджак старими газетами й ганчірками, з випробуваним успіхом напихані і в подостатком приношені завеликі повстяники, — коли він вибрався надвір зі свого неопаленого закутка, де замерзала вода на столі, оскільки «буржуйку» нічим було палити, а стоси старих часописів він, Сорока, беріг, аби топити зі снігу питну воду, за якою доводилося ходити за кілька кварталів і вистоювати в черзі, а тоді ще й лізти обмерзлими скабами до водорозподільної ями, — він побачив, що трохи загаявся й тому прискорив кроки, щоб вибратися з снігового коридору перш, ніж западуть сутінки, небезпечні для пізніх прогулянок.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Виходець із роду Ахеменідів, що належав до перського племені пасаргадів, Кір II у 558 р. до н. е. став царем осілих перських племен, серед яких найповажнішими були пасар- гади, й відразу почав розбудовувати столичне місто Пасар- гади, яке служило місцем коронації перських царів . Ко-, чові перські племена, які проживали в горах і степах, він підкорив своїй владі пізніше.
— Невідомий автор