Раптово й голосно промовити, зазвичай під впливом сильної емоції (здивування, радості, болю, тривоги тощо).
Різко, коротко й гучно видати звук, що не є словом (окрик, викрик).
вигукнути
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
— проте замість діяти чи бодай вигукнути (адже навіть цей вигук ще ладен його порятувати, оскільки й крик — якась дія), що зараз він сяк-так збере докупи думки й почуття, нехай тільки (хоч і з якою благодійною метою!) не наглить його Вища сила, тому що від самого припущення, мовляв, він, Онуферко, повинен діяти, і то не трохи згодом, а негайно, його просто нема, хоча він, звісно, нібито ще є, — Онуферко дерев’яніє й заплющує очі, чуючи, як у ньому стугонить порожнеча, в якій дедалі слабше відлунює щось схоже на виправдання, ніби він, Онуферко, ще не готовий, і тому нехай дадуть йому додатково бодай піщину часу, тобто, самозрозуміла річ, не піщину, а трохи більше, не багато, ні, справді трохи, ну день, ну два, тільки щоб не цієї миті!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Дуже гарно моя Малоросія називає його богом, те саме, що й Павло; “Для них же бог – черево…” Давно V Сгипті єрей, ховаючи мерця, велів вирізати сирище і, піднявши перед народом, проповідникові велів вигукнути таке: “Оцей у житті всіх зол причина!” с Г. Сковорода 251 твоїх, у серці твоєму і в душі твоїй”.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: дієслово () |