видра

Приклад 1:
Лукашу, нехай ся жінка більше не приходить, — я не люблю її — вона лукава, як видра. Ти її ніяк не знаєш.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Ось дов’яжи снопiв, а я пiду. В’язати я не можу. Ну, то чого ж прийшла тут наглядати, коли не хочеш помогти? (В’яже сам). Лукашу, нехай ся жiнка бiльше не приходить, – я не люблю її: вона лукава, як видра. Ти її нiяк не знаєш. Нi, знаю! Чула смiх її i голос. Сього ще мало. Нi, сього доволi. Ся жiнка хижа, наче рись. Iще що! Нехай вона до нас у лiс не ходить. А ти хiба вже лiсова цариця, що так рядиш, хто має в лiс ходити, хто нi? У лiсi є такi провалля, захованi пiд хрустом та галуззям, – не бачить їх нi звiр, анi людина, аж поки не впаде… Iще говорить про хижiсть, про лукавство, – вже б мовчала! Я бачу, ще не знав натури твеї. Я, може, i сама її не знала… Так от же слухай: якщо я тут маю тебе питати, хто до мене смiє ходити, а хто нi, то лiпше сам я знов з лiсу заберуся на село. Вже якось там не пропаду мiж людьми. Бо я не став отут сидiти в тебе, як лис у пастцi. Я пасток на тебе не наставляла.
— Українка Леся, “Лісова пісня”