Словник Української Мови
Буква
1. Столовий прилад з руків’ям та декількома зубцями (зазвичай чотирма), призначений для наколювання їжі та її підтримання під час їди.
2. Розмовна назва пристрою, механізму або предмета, що за формою нагадує столову виделку (наприклад, виделка велосипеда, виделка канатної дороги).
3. У сільському господарстві — знаряддя для підкопування, піднімання та перекидання ґрунту, сіна, соломи, що має вигляд декількох металевих зубців, прикріплених до держака.
Приклад 1:
Випадково потрапили поруч за стіл, як мовиться, виделка у виделку. Дочка старшого священника в окрузі, депутата Державної думи Петра Длугопольського, вихована, як і він, у люблячій сім’ї, Ніна тільки-но закінчила єпархіальне жіноче училище на Поділлі в Тульчині, навчальний заклад для дівиць, вихідців із родин священників, і вступила, як і годилося, до інституту благородних дівиць у Києві.
— Самчук Улас, “Марія”