виблискувати

Приклад 1:
Властиво, коли він, брудний і мокрий, пересвідчившися, що за ним ніхто не чапає, видибав на сухий берег, то зауважив: там, де мали б виблискувати вогні Києва чи Дарниці, ворушиться, щомиті ущіпьнюючися, грубезна неупузнення пітьма, хоча Іван шкірою відчував, ніби місто мусить бути десь зовсім поблизу, бо з коси, де він випростував спину, виднівся Труханів острів. І ось тоді, точнісінько, як тепер, копи Безручко погодився крутнути для нього колесо долі, Іван раптом усвідомив: у ньому все променює, аж він висить у повітрі, дарма що далеко внизу його ноги стоять на березі Дніпра на тому самісінькому місці, де колись стояла його , а променює він, Іван, з тієї простої причини, що йому з неба вставлено в груди лійку, крізь котру ллється дедалі важче й грудкастіше світло, від якого тремтять коліна, хоча Іван, замість упасти обличчям у пісок, з великим зусиллям, як проти вітру, широко розпростаними руками втримує рівновагу, дивлячись від зосередження й напруги запаленими очима, як з-під чавунного ковпака мороку просто на нього котять світляні Дніпрові хвилі пласкими водяними грушами, що велетенськими бганками так довго нагортаються одна на одну, аж в Івановому мозку спалахує усвідомлення: таж оцей неозорий Дніпро, що світиться в темряві, це не Дніпро!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”