ввесь

1. (діал., заст.) Те саме, що весь — уживається для позначення повноти, цілісності предмета або явища; цілий, повний.

2. (у власних назвах, термін) Частина географічних назв, що вказує на розташування в межах певної місцевості (найчастіше у західних регіонах України), наприклад, у назвах сіл: Ввесь-Городоцька, Ввесь-Криве.

Приклади вживання

Приклад 1:
І загалом речі тут якось не існували самі собою, набували свого другого, духовного буття, невіддільні від господині, яка заповнювала собою ввесь свій життєвий простір. Вона любила свою оселю, і численні гості почували себе у цих стінах як удома — в атмосфері доброзичливості й душевної розкутості.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
Я пообіцяла, що ввесь день ми будемо лише вдвох. Респондент заперечив, що це не вдасться, мовляв, сьогодні заключний день семі­ нару, мусить бути прийнятий вельми поважний меморандум і — найголовніше — програмою передбачено якийсь несамовитий обід-maestoso з ґраппою.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
– i по­чав ко­ре­ни­ти i батька, i ма­тiр, по­пе­ред Забрьоши­них, а да­лi й Пiст­ря­ко­вих, i ввесь род їх, а да­лi са­мо­го Пiст­ря­ка ла­яв-ла­яв на всi бо­ки, та в по­ти­ли­цю виг­нав йо­го з ха­ти, i змi­нив йо­го з пи­сарст­ва, а на­мiсть цо­го нас­та­но­вив пiд­пис­чо­го, хлоп­ця, блаз­ня, “єго же, – так за­кiн­чив Пiст­ряк, – не єди­нож­ди за воз­ло­бiа чух­рав i по ляд­вi­ям по­ру­га­нiє чи­них”. – Скажи ме­нi на ми­лость, Ри­го­ро­вич, – пи­тав Ми­ки­та Ула­со­вич, – хто се нам та­ку па­кость ук­ру­тив?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Частина мови: t.d. () |