1. Відверта ворожість, неприязнені стосунки між кимось; стан тривалої боротьби, суперництва або протистояння.
2. (заст.) Військові дії, бойові дії; стан війни між державами або групами.
ворогування
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Характеристично, що один з ліпших членів молодого київського українофільського кружка, з котрим зблизились ті «гави» і котрий в ті часи перейшов від ворогування против соціалізму радикалів до бучних розмов на соціально-бунтарські теми («Парова машина» і т.
— Невідомий автор
Приклад 2:
Замість єднання та братерства між двома народами, єзуїти в колегіях посіяли пекельну ненависність та ворогування. Ріки людської крові полились і… все-таки не залили того пекла… II Але молодий Єремія почував у душі, що не місіонерство манило його до Польщі.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”
Частина мови: іменник (однина) |