Словник Української Мови
Буква
1. Технічний пристрій у вигляді металевої пластини з отворами для калібрування (вирівнювання та надання потрібної форми) дроту, труб або смуг металу шляхом протягування через нього; волока, волочильна дошка.
2. Інструмент для ручного волочіння (гладіння) полотна при виготовленні домотканого сукна.
3. Рідко вживана назва для знаряддя чи пристрою, що використовується для тягнення, переміщення чогось важкого по землі.
Приклад 1:
Воно, як вражена жорстоким стрільцем чайка, волочило розбите гарячим свинцем закривавлене крило по каміннях і тернах моєї муки і ніяк не могло злетіти в небо… В ніч, коли розбилось моє кохання золотою голівкою об гостре каміння, Дуся показала мені дорогу до Дінця через яр, щоб я не йшов по вулиці, де мене могли б зустріти лисичанські хлопці, що були вірні давній шахтарській традиції. Вони, коли зустрінуть чужія, то, якщо той не поставить могорича, беруть його за руки й ноги, підіймають вище своїх голів і з розгону місцем, що нижче спини, як трамбовкою, б’ють об залізну донецьку землю.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”