Словник Української Мови
Буква
1. Явище горіння, що супроводжується полум’ям, світлом і теплом; відкрите полум’я.
2. Світло, що випромінюється під час горіння; вогнище, багаття.
3. Розжарена до червоного або білого світіння маса (наприклад, у горні, печі).
4. Перен. сильне почуття, запал, ентузіазм; блиск (очей).
5. Перен. інтенсивний вогонь зі стрілецької зброї або артилерії; обстріл.
6. Заст. вогнепальна зброя (переважно у множині).
Приклад 1:
От ліпше хмизу пошукай по лісі та розпали вогонь, — хоть обсушуся, бо як його таким іти додому? Поки дійдем, ще й тая нападе — не тута споминаючи — цур-пек!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Щоб було де йому народитися й жити — тут його не зневажать, дослухатимуться до нього в різних іпостасях — «вседуша», «високий вогонь», «стовп осіянний»… Так відбувається будування себе — всупереч розчиненню особи у масовій свідомості, у гайдеґґерівському неозначено-особовому Man. Це не апологія відлюдництва, асоціальности, зверхнього індивідуалізму.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 3:
Його різновид, як уже зазначалося, сповідують вогнепоклонники-парси в Індії (вони дотримуються обрядової чистоти, ховають покійників у «баштах мовчання», підтримують у храмах священний вогонь). В Європі рекламу зороастризму зробив у другій половині XIX ст.
— Невідомий автор