Словник Української Мови
Буква
1. Той, хто має верховну владу над країною, державою; монарх, володар, повелитель.
2. Той, хто має абсолютну владу, силу або вплив у певній сфері; той, хто панує, керує чимось або кимось.
3. (У переносному значенні) Той або те, що має переважаючий вплив, панує над чимось (наприклад, над думками, почуттями).
Приклад 1:
Кто может побѣдить всю сію злобу древну, Се цар — властитель крѣпок чрез силу душевну. Brutos affectus carnis frenare valere Atque voluptates, hoc opus, hic labor est.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
I він, бідний сирота, козарлюга запеклий, там, між панством тим пишним, тільки в якійсь химерній, неподобній одежі… він там, і всі йому вклоняються, всі вітають його, бо він сам і єсть властитель тієї пишноти. Якесь сталося чудо, але те чудо сп’янило його, задурманило чарами розум; хлоп став вельможним магнатом, лихий бідар — дукою; можна було вчадіти, і розпочався якийсь чудовий, маревничий сон, в якім і розібратись думками було неможливо.
— Невідомий автор
Приклад 3:
І каже митрополит із старцями до Володимира: “Чому, княже, поганих не караєш?” Він же каже: “Боюся гріха!” Митрополит же і старці кажуть: “Ти – поставлений є від Бога властитель на покарання поганим, на милість [до] добрих. Належить тобі карати злих із розсліду- ванням.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”