веста

1. У давньоримській міфології та релігії — богиня домашнього вогнища, сімейного щастя та жертовного полум’я, шанована в кожному домі та державі; відповідниця грецькій Гестиї.

2. Жриця богині Вести в Стародавньому Римі, яка зобов’язана була протягом 30 років зберігати цноту та стерегти священний вогонь у храмі; весталка.

3. Перен., заст. Цнотлива, непорочна дівчина або жінка.

Приклади:

Приклад 1:
З ночі вітер змінився й пішов до норд-веста. Я помилувався з хмар, що зникали й ліг спати, прокинувся до схід сонця.
— Тютюнник Григорій, “Вир”