Приклад 1:
хоча під сучасну пору жінки затялися й собі скотитися до чоловіків, замість допомогти їм видибати із печери, куди чоловік одразу ж заходить на вікову сплячку кожного разу, як біля нього щезає чула жіноча душа, а це порушує внутрішю, ну а заразом і космічну рівновагу, бо все, що діється в найменшій клітині, відбивається й на найвіддаленіших галактиках, хоч людина задля зручности воліє про те й не думати, внаслідок чого світ дедалі глибше й занурюється в хаос, одбігши свого призначення, та Гандзя, ще заки Тадзьо скінчив свій, може, й справді дещо задовгий монолог, розсердилася, назвавши Тадзя старосвітським дурнем, який нічого не тямить у жінках, мовляв, нехай його ліпше не зсудомлює базікати про таку вищість жінок, цей трюк вона знає, з неї, Гандзі, вже досить цієї хваленої вищости, що неминуче зводиться до кухні й пелюшок, надивилася вона на цю вищість в особі власної матері, і ця вищість, яка зводиться до витанцьовування перед так званою сильнішою половиною, сидить їй, Гандзі, в печінках, — дідько чоловіків не вхопить, як і жінки трохи пройдуться на їхньому рівні, замість гибіти на терновому п’єдесталі, до котрого залюбки приланцюговують • ку всі лицарі на зразок Тадзя, аби жінка мусіла і те, і друге, і € _ завжди все жінка мусить, а чоловік нічогісінько, на те він, їГчте Й чоловік, горезвісний вершок** творіння, — уроєння, сладковане з кочової дикунської ідеології, яка досі буяє, і то ще й ким пишним цвітом серед ніби найпоступовіших народів! — так от тепер вона, Гандзя, так само анічогісінько не мусить і нехай там світ валиться під три чорти з усіма пришелепуватими Тадзями, котрі нехай і не натинаються сперечатися, хоча Тадзьо й на думці не мав сперечатися (де ж би він сперечався, та ще, боронь Боже, з жінкою!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
А поскiльки диктатура наша… Словом, ви мене розумiєте: нам треба за рiк-два-три вирости не на вершок, а на весь сажень. З комунiстичним привiтом.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”
