Словник Української Мови
Буква
1. Найвищий за статусом, владою або значенням; головний, вищий у системі управління чи ієрархії (наприклад, про органи влади).
2. Розташований або той, що відбувається вгорі, на висоті; верхній.
3. Який стосується верховодження, керівництва; провідний, керівний.
Приклад 1:
З останніми тактами великого псалму виник перед наші очі, як я розумію, Верховний Святий чи щось подібне — здоровезний хлопуньо незнайомої раси, певно, якийсь мішанець папуаса з лапландкою, з мішком на голові, де були тільки прорізи для очей, вух і рота. Потрясаючи всім тілом, нарешті упав обличчям до божества і розповзся перед ним по килимку.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Фараони XXI династії, яку започаткував верховний жрець Амона в Танісі Смендес, лише символічно вважалися загальноєгипетськими володарями. Центр політичного життя країни перемістився в Дельту, де змінилося кілька столиць.
— Невідомий автор
Приклад 3:
В період Західної Хань наростала загроза для Китаю з боку кочівників, передусім сюнну, племінний союз яких настільки посилився, що його верховний вождь Маодунь на початку II ст. до н. е. зухвало запропонував себе в чоловіки імператриці — вдові Гао-хоу, хоча він добре знав, що китайська вдова не може вдруге одружитися.
— Невідомий автор