Значення
- (Лінгвістика) –
Властивість або манера говорити високопарно, пишно, з використанням надмірно урочистих, книжних або застарілих слів і виразів; красномовство, що сприймається як надуте та позбавлене простоти.
- (Лінгвістика) –
(рідше) Високий стиль мовлення, ораторське мистецтво, красномовство (зазвичай без негативного відтінку).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. велеречивість, р. велеречивості, д. велеречивості, з. велеречивість, о. велеречивістю, м. велеречивості, к. велеречивосте