1. (у християнстві) почесний титул, що вживається перед іменем священнослужителя (зокрема священника, протоієрея) як ознака поваги до його сану.
2. (переносно) який викликає повагу, благоговіння; величний, гідний шанування.
велебний
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
А з вишнього замка, з дзвіниці, назустріч звитяжному галасу і стогону бездольних скональців линув урочистий дзвін і велебний псалом славословців до Господа, і всі оті згуки разом неслись за крайниці життя, аж до небесних осель Бога любові та ласки… V Потоцький любував з пригорку за ладним, огрядним рухом могутньої пішаниці і з нетерплячкою чекав тої миті, коли вона, проминувши залому, стрімголов кинеться на вали і розчавить жменю безглуздої рвані, що зважилась його незчисленній, необорній потузі опір давати. А бути може, оті злиденні тхори повтікали і хоробра батава перейде без постраху Бушу і придбає Лянцкоронському довічну неславу за його полохливі, підсліпі поради?
— Невідомий автор
Частина мови: прикметник () |