вдуматися

Приклад 1:
1926 ПИЛЬНІШЕ Й ГЛИБШЕ ВДУМАТИСЯ В СЕБЕ… (1976) Пильніше й глибше вдуматися в себе… Ти звівся й стверд у лютій боротьбі, З кісток і тріщин викладений склепе, Маленький космос скривши у собі. Там в’ються смерчі крихітних галактик, Двигтять рої движких мікро-плеяд.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 2:
синочка”, — то була цiлком самодостатня творчiсть, в якiй твоє власне фiзичне незадоволення важило не так‑то й багато, — залишившись сама — бо вiн, завинувшись у довгополе, схоже на шинелю пальто, одразу пiрвався кудись на помивку: звичайка досить хамська, коли вдуматися, але й це тебе тодi не зразило, — ти муркотливо потяглася, хруснувши сплетеними над головою руками, й визнала собi подумки, з хрипкуватим смiшком, — ну от тебе нарештi й виїбли, подруга, так‑таки прямим текстом — виїбли, уперше в життi, бо доти все бiльше — годили, панькались, як iз теплим тiстом, допитувались, якi слова любиш, а тут просто взяли та й трахнули по‑мужицькому, без церегелiв, — i, дивно, навiть ця думка не була неприємна, i коли ти витягла з сумочки дзеркальце, наперед страхаючись того, що в ньому вгледиш — на третю добу неспання, по всiх викурених цигарках i опiвнiчних коньяках, оце то фестиваль видався! — то й сама спахнула радiсним подивом: на тебе глянуло розпогоджене, вiдмолодiле до стану твоєї автентичної вроди — делiкатне й худеньке, сливе дiтвацьке, виплигуюче назовнi чорними очиськами личко, яке ти завжди за собою знала, але в дзеркалi не бачила вже хтозна вiдколи: ти вернулась до себе, ти була вдома, — а вiн сидiв у ногах лiжка, курив i дивився, його невiдривно звернене до тебе промiнно‑заворожене обличчя осявало ще тьмяну майстерню, — вряди‑годи нахилявся над тобою: легенько, ховаючи усмiх, поцiлувати вистромленi з‑пiд вiдкоченого пледа соски й знов дбайливо, по‑селянськи неквапно, як своє добро, вкутати тебе аж пiд шию, подати чашку з кавою, “гляди, не розхлюпай”, i ти тут‑таки й розхлюпала, затрусившись хихотiнням, “а я тепер цей плед виставлю — i пiдпишу, ким заляпано”, — i, зненацька: “Чого ти плакала?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Бо нiхто з нас насправдi не творить, панi й панове, — всi ми пам’ятаємо приклад на творче мислення зi шкiльного пiдручника психологiї — русалка, напiвжiнка‑напiвриба, — яке вбожество, коли вдуматися, яка рiзницька фантазiя — кусень звiдтам, кусень звiдтам, злiпили докупи — й запишалися: куди ж пак, творцi! А ex nihilo — не пробували?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”