вбрання

Приклад 1:
— але тому, що гуска, — яку Безручко у проміжках пригощав коньяком зі свого келиха, запиваючи підігрітий борщ, що його за старою кавалерською звичкою Федір тримав у запасі (цілий баняк) у холоднику, звикши сам куховарити, манірно засміялася, пробігши колоратурними молоточками вгору й униз дві октави (Федорові тоді остаточно й засіла думка, чи не становила гуска перехідного, проте важливого ланцюга Безручкового винаходу — щось на зразок живого каталізатора, хоча Безручко й відмовчувався на кількаразові запити), — Федір одночасно пригадав, розсердившися на власну неуважність: поспішаючи почастувати гостя (останнього часу у Федора й справді виробилася звичка поспішати, навіть коли й не було куди), він забув, — а Безручко з делікатности не нагадав, — перш ніж посадити гостя за стіл, злагодити йому ванну й дати чоловікові чисту білизну, якесь неподерте вбрання (добре, що бодай Безручко й він не надто різнилися статурами), пошукати випрані шкарпетки й цілі черевики (ці підошви, підв’язані мотузками! На втіху Федора в нього таки знайшлася запасна пара взуття, хоча він засадничо не тримав зайвого манаття, пам’ятаючи одвічну істину: від кожної зайвої речі в помешканні заводиться лукавий, перетворюючи гостинну людину на скнару й відлюдка), бож Безручко відтоді, як прилучився до категорії бездомників, ані належно не відживлювався, ані не дбав про найконечнішу гігієну (і це колишній аж до педантизму чистун Безручко, що жартував, мовляв, тепер замість геєнни вогненної вірять у гігієну); адже минулого разу Федір привів до себе маячного, викачаного в болоті Безручка, який кілька разів, — Федір уже й не пам’ятав, як часто, непритомнів в Англійському парку, переносячи на ногах крупозне запалення легенів, аж поки його (не інакше як на терміновий знак Провидіння) подибав Федір і мало не силоміць затяг до свого помешкання, викликавши Ярця Турчиновського, аби той дав Безручкові кілька рятівних іньєкцій й проінструктував, як лікувати хворого, бо Федір тоді справді наївся страху, що Безручко вже не прийде до тями, — а пригадавши про ванну для Безручка, Федір похопився, що «Під зеленим розмарином» чекає на нього Марійка, про яку він зовсім забув, оскільки вони домовлялися ще минулого тижня, а за цей час після наглої смерти Романа Онуфрієнка, з котрим Федір ще напередодні у Штарнберзі ловив рибу, спливло стільки води, наче розмова з Марійкою відбулася кілька років тому, коли він ще мріяв, що Марійка погодиться стати йому дружиною, заради якої він ще сьогодні, попри II придуркуватого Андрія (Хіба це чоловік?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Та й, зрештою, як же йому було помічати, копи саме тоді, як до Чоботаренка наблизилася Харитя, він, Ковжун, глипнувши на Марту чи, властиво, на її вкриту вогненними лелітками золоту сукню, разюче подібну до іконостасу в Мукачівському манастирі, куди його батько, хустівський суддя, захисник русинів і всіх покривджених, любив учащати, прихоплюючи з собою малого Онуферка, нагло усім єством усвідомив: такий одяг, як це він сам чув від баби Юстини, до якої малому Онуферкові забороняли ходити, мусів й Люцифер ще тоді, як він, Божий улюбленець, обнявши за плечі архангела Михаїла, по дорозі зриваючи медянки й смакуючи нектар, подався купатися до озера, аби, з намови Михаїла, який постеріг у Люциферовім серці дедалі більшу змію гордині й ворохобництва, мовляв, перевірити, хто довше протри- має голову під водою, — хитрість слабакуватого Михаїла, який ухопив Люциферове небесне вбрання із соняшних променів, що обило найвищого янгола всесильним, аж його і зсудомило посісти місце Творця, обставина, котру й призапримітив Михаїл, і подався на небо, здолавши вперіщити ошуканого купальника вимоленим у Бога в крайній скруті всеповергальним мечем, бож Люцифер, хоч і відійшла від нього могутність разом з соняшним одінням, ще мав досить моці, аби з озера одним стрибком наздогнати архангела Михаїла в краденій одежі й ухопити хитруна за ногу, здерши з нього, коли вже не плавки, оскільки той встиг вивернутися, то бодай лівий чобіт, заки Михаїл, луснувши голого Люцифера Господнім мечем, що в нього обернувся з волі Всевишнього соняшний промінь, загнав колишнього першого янгола під землю, яка одразу ж здибилася бескидами від підземних сновигань поверженого янгола, головна сила котрого лишилася в осяйних шатах, подібних до Мартиної сукні, що від настирливого Ковжунового погляду розійшлася небом (чи не це й мав на увазі Чоботаренко, говорячи про блакитність Мартиної роби? ), яке посередині заокруглилося, випнувшися вперед, майже так, як це теперішні підлітки видмухують з уст опуку з жувальної ґуми, у світлову з перлямутровими вилисками кулю, і тоді з цієї кулі крізь вихором розчахнені вогняні стулки і виступив із ґирлиґою дід Панас, прозваний хустівськими шибениками Саваофом, лише тепер колись збабчене обличчя діда Панаса посвітлішало, помолодшавши, а постать ніби дещо виросла супроти того, як її запам’ятав Ковжун з тієї днини, коли дід Панас, спершися на вогняну ґирлиґу (може, він її й справді, як подейкували місцеві розумахи, фарбував на червоне, аби його боялася докучлива дітлашня), розмовляв з малим Онуферком на Замковій горі біля того джерела між верхнім і нижнім кладовищами, з якого десятирічний Онуферко, вперше згайнувавши школу, бо тієї днини якась нелюдська сила потягла його на Замкову гору, напився був води, ще не знаючи, що він покуштував, як йому одразу й витлумачив дід Панас-Саваоф, води мертвих, і справді, хіба згодом не бачив Ковжун навіч усіх тих розстрілюваних, виморених голодом і покатованих земляків?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Простої сiльської одежi було мало, бiльше всяке городянське вбрання. Якi сидiли або лежали самi собi, а якi купками, розмовляючи, — певне, знайомi.
— Невідомий автор