1. Дієслово доконаного виду, що означає: умовляючи, благаючи, схилити когось до чогось, домогтися чогось від когось наполегливими проханнями.
2. (застаріле) Умовити, упросити когось припинити щось, заспокоїти, утихомирити.
вблагати
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити! Рада б я волю вволити, тільки ж сама я не маю вже волі.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
не будь як зима, що не вблагати її, не вмолити! Рада б я волю вволити, тiльки ж сама я не маю вже волi. Р у с а л к а П о л ь о в а (шепче, схилившись Мавцi до плеча) Чи ж не трапляється часом на полi гострим серпочком поранити руку? Сестронько! зглянься на муку! Крапельки кровi було б для рятунку доволi. Що ж?
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Частина мови: дієслово () |