вазоник

Приклад 1:
— гм, з котами в неї складалось не вельми, взагалi‑то вона волi‑ла собак, нiколи не пропускала нагоди поплескати мiж вухами навiть шолудивому приблудi, але тодi — тодi заполонило дивним, обезвладнюючим щемом вже‑оприсутненої небезпеки, i це було сумно й солодко: попалась, кiнець, що ж тепер, не втечеш уже, — тiльки на шкiц дивлячись, подумала, внутрiшньо здригнувшись: а що, як котик, вигнувши спинку, раптом вiзьме та вгородить туди пазурi?…); в ногах лiжка стояв вазоник з чимось крислатим, на крислатому сидiла птичка з обручкою в дзьобi (“От приїду — окрутимось!” — образливо‑весело горлав у трубку, коли вона таки зумiла додзвонитись — по тiй страшнiй кембрiджськiй зимi, як повiльно, з тижня на тиждень вимерзала, вмерзала в непролазнi снiги, витiкаючи з неї, наче пасока з умiло прохромленого тiла, її любов, аж скупчилася в останнiй вогненнiй точцi: тiльки б вiн був живий!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 2:
).Скрипочка, котик, вазоник, птичка, обручка — “це в них любов”, i шкiц, здалось їй, таки випромiнював, хай i млявенько, дещицю якого‑не‑якого тепла (в остаточному виглядi, на полотнi, написаному вже по розривi, воно цiлком звiтрилось — постiль iз жiнкою опинилася в ядучо‑жовтiй пустелi, i коли картина простояла нiч у “бейсментi” в бiдолашного Марка, вкiнець забембаного цими психованими українськими генiями, то на ранок на нiй знайшли здохлого павука — от i було налiпити його на полотно, десь мiж котиком i птичкою, саме його там i бракувало!). По кiлькох тижнях, одначе, постав другий шкiц — та сама дама, в дзеркально протилежнiй позицiї, простяглася на велетенському, до бiлого обгризеному маслаковi: “Це її останнiй мужчина, — прокоментував лиховiсно, — вона його з’їла”.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”