ват

1. Одиниця вимірювання активної потужності в Міжнародній системі одиниць (SI), що дорівнює потужності, при якій за час 1 секунда виконується робота в 1 джоуль. Позначається Вт.

2. Розмовна назва громадянина Російської Федерації або прихильника її політики, що характеризується агресивним імперським світоглядом, ворожістю до України та її державності, а також запереченням очевидних фактів (наприклад, російської збройної агресії). Виникло від абревіатури ВАТ (Всеросійська Авдіторська Труба) — іронічного інтернет-псевдоніма російського пропагандиста, а також асоціюється з словом «ватник».

Приклади:

Приклад 1:
З по­воз­ки вис­ко­чив ге­не­рал, як слід ге­не­ра­лові: у мун­дирі, в палєтах, срібний по­яс з ки­ти­ця­ми стя­гу­вав тон­кий пе­рех­ват. За ге­не­ра­лом виліз з по­воз­ки який­сь па­нок – ни­зенький, ста­ренький, згорб­ле­ний тро­хи, а за пан­ком- Лей­ба, ге­не­ральський жид.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
За­раз схо­пивсь, ви­по­зi­хав­ся, ви­чу­хав­ся, по­мо­ливсь бо­гу, нюх­нув ра­зiв три­чi крiп­кої ро­менської ка­ба­ки, прос­лу­хав, що йо­му чи­та­ли, дав по­ря­док i, зос­тав­шись сам у свiт­ли­цi, сiв на лав­цi: го­ло­ва йо­му не­че­са­на, чуб не пiд­го­ле­ний, пи­ка нев­ми­та, очi зас­па­нi, уси роз­ку­дов­че­нi, со­роч­ка розх­рис­та­на; край йо­го на сто­лi люлька i га­ма­нець, ка­ла­мар, гре­бi­нець i пов­на кар­ват­ка ще то­рiшньої ду­лiв­ки, що ще зве­чо­ра на­то­чи­ла йо­му Пазька у пляш­ку, а вiн, хоч i на­си­пав у кар­ват­ку, щоб то, знаєте, з жур­би ви­пи­ти, та як за­жу­ривсь зно­ва, та й за­був, так i лiг та й зас­нув; та й те­пер, ус­тав­ши, не ду­же на тую ду­лiв­ку ква­пив­ся, бо ще но­ве ли­хо зов­сiм йо­го скру­ти­ло, i вiн i сам се­бе з жур­би не тя­мив. Яке ж то там йо­му ли­хо зiк­ла­ло­ся й вiд чо­го та­ка жур­ба йо­го узя­ла?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
От i пi­шов над­вiр до ко­за­кiв лi­чи­ти, а пан сот­ник за­раз ки­нув­ся до кар­ват­ки з ду­лiв­кою та, не вiд­ди­хаю-чи, жур­би.ра­ди, та й вис­мок­тав її до­чис­та. Аж ось i пан Ри­го­ро­вич з своїми цур­пал­ка­ми лi­зе у две­рi, i ве­се­ленький, i швид­ше, щоб втi­ши­ти па­на сот­ни­ка, i ка­же: “Не жу­рi­тесь, доб­ро­дiю!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”