Словник Української Мови
Буква
1. Титул правителів у деяких країнах Сходу (наприклад, у Китаї, Монголії).
2. Поширений елемент китайських, корейських, в’єтнамських та інших східноазійських прізвищ, що зазвичай стоїть перед власне ім’ям (наприклад, Ван Лі, Ван Чжиюань).
3. Назва річки в Україні, лівої притоки Південного Бугу, що протікає Вінницькою та Хмельницькою областями.
Приклад 1:
— замість назвати нащадків бодай Кастором і Полідейком, як того очікували місцеві світочі, чи хоча б Сезаном чи Ван Ґоґом, — охрестив же Кость Прощук своїх дівчаток Пеламідою й Атериною, за допомогою професора Кили переконливо довівши трохи підпилому — тобто майже тверезому, що не густо бувало, — отцеві Діонісію християнські первні іхтіології? — назвала синів Іваном і Данилом), чи, погладжуючи безкостими пальцями-ковбасками (батькові Халяви, колгоспному комірникові з-під Миргорода, — якому раптом забаглося, — а, зрештою, чому й ні?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Тим-то й бабуся-покійничка було каже: «Не став, не стає, моя дитино, таких дівчат і козаків на Вкраїні, як за мого були дівування». II Найчастіш було споминає про Марусю Ковбанівну, що такої краси, каже, і світ настав – не бувало.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”
Приклад 3:
Усе козацтво наше укупi, нi жоден не пошвандяв нiкуди; ось де вони є”. I прийнявся лiчити, – вп’ять у п’ятiм десятку нема та й нема козака!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”