Значення
-
Той, хто завдає ударів, б’є когось; той, хто наносить удар (у 1, 2 знач.).
-
Робітник, який значно перевищує встановлені норми виробітку, працює з особливою продуктивністю; передовик виробництва (у СРСР).
-
Військовослужбовець ударних частин (напр., штурмових загонів) у деяких арміях.
-
Частка вірша, на яку падає ритмічний наголос; сильний склад у поетичному рядку.
-
Основна деталь ударного механізму вогнепальної зброї, призначена для розбиття капсуля-запалювача пострілу.
-
Музикант, який грає на ударних інструментах.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. ударник, р. ударника, д. ударникові, з. ударника, о. ударником, м. ударникові, к. ударнику
Походження слова (Етимологія)
Слово «ударник» походить від дієслова «ударити», яке утворене за допомогою префікса «у-» та кореня «-дар-». Цей корінь споріднений зі словами «дерти», «драти», що походять від праслов’янського *derti та індоєвропейського *dēr-/dor-/derə- зі значенням «колоти, здирати шкуру». Споріднені слова є в багатьох слов’янських мовах: білоруське «удар», «ударыць», російське «удар», «ударить», польське «uderzyć», чеське «úder», болгарське «удар», сербохорватське «удар», словенське «udar» та інші. Також зіставляється з грецьким «біріс» (суперечка, бій) та давньоіндійським «daras» (тріщина, дірка). У ботаніці «ударник» — це народна назва рослини приворотень звичайний (Alchemilla vulgaris), назва, можливо, пов’язана з її здатністю розбивати камені (пор. англ. breakstone).