Значення
-
(у релігійних текстах, поетичній мові) Небесний простір, небосхил, небо, що уявляється у вигляді твердого склепіння.
-
(переносне значення, книжне) Щось міцне, непохитне, стійке; опора, фундамент.
-
(застаріле, поетичне) Тверда поверхня землі, суша (на противагу воді чи повітрю).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. твердь, р. тверді, д. тверді, з. твердь, о. твердю, м. тверді, к. тверде
Походження слова (Етимологія)
Слово «твердь» походить від праслов’янського кореня, пов’язаного з прикметником «твердий». Воно означає «тверда поверхня», «основа», а також у релігійному контексті — «небесний звід». У давньоруській мові «твердь» позначала укріплене місце, фортецю, а згодом набула значення «твердість», «суходіл». Це слово є запозиченням зі старослов’янської мови, де «твръдь» утворене від прикметника «твръдъ» (твердий).