Значення
-
Особа, яка здобула блискучу перемогу, досягла видатного успіху або отримала визнання; переможець, що урочисто святкує свій успіх.
-
У Стародавньому Римі — полководець, якому за видатні перемоги надавалось право на урочистий в’їзд у столицю (тріумф) і вшанування як героя.
-
(Переносно) Той, хто виявляє надмірну пиху, зарозумілість через досягнутий успіх; той, хто веде себе гордовито, наче переможець.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. тріумфатор, р. тріумфатора, д. тріумфаторові, з. тріумфатора, о. тріумфатором, м. тріумфаторі, к. тріумфаторе