Одиниця фонологічного рівня мови, що визначається як абстрактна сутність, яка може реалізовуватися в мовленні різними акустичними засобами (наприклад, висотою, тривалістю, силою голосу), але виконує смислорозрізнювальну функцію.
Назва наукової концепції та термін, запропонований чеським лінгвістом Вілемом Матезіусом для позначення мінімальної одиниці просодії (інтонації, наголосу, тону), що розрізняє значення.