1. Музична система організації висотних зв’язків, що ґрунтується на центральному звуці (тоніці) і включає певний лад (мажорний або мінорний) та звукоряд; наявність єдиного тонічного центру у музичному творі або його частині.
2. Загальний характер, емоційний настрій, колорит чого-небудь (мовлення, твору мистецтва, ситуації тощо).
3. У фізиці та акустиці — висота звуку, що визначається частотою коливань; характеристика звуку за висотою.
4. У лінгвістиці — використання тону (висотної характеристики голосу) для розрізнення лексичного чи граматичного значення слів, як у тональних мовах.