Значення
-
Музична система організації висотних зв’язків, що ґрунтується на центральному звуці (тоніці) і включає певний лад (мажорний або мінорний) та звукоряд; наявність єдиного тонічного центру у музичному творі або його частині.
-
Загальний характер, емоційний настрій, колорит чого-небудь (мовлення, твору мистецтва, ситуації тощо).
-
У фізиці та акустиці — висота звуку, що визначається частотою коливань; характеристика звуку за висотою.
-
У лінгвістиці — використання тону (висотної характеристики голосу) для розрізнення лексичного чи граматичного значення слів, як у тональних мовах.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. тональність, р. тональності, д. тональності, з. тональність, о. тональністю, м. тональності, к. тональносте