Значення
-
Представник тюркомовного народу, що формувався в Середній Азії та Поволжії, основне населення Татарстану (Російська Федерація); етнічний татарин.
-
Історична назва представників тюркомовних кочових народів, переважно монгольського походження, що входили до війська та держави Золотої Орди, а пізніше — Кримського ханства, і здійснювали набіги на українські землі в XIII–XVIII століттях.
-
(переносне значення) Жорстока, безжалісна людина; той, хто чинить насильство (за асоціацією з образом татарина-завойовника в народній пам’яті).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. татарин, р. татарина, д. татаринові, з. татарина, о. татарином, м. татарині, к. татарине
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘татарин’ походить від назви тюркського народу — татар. У ботанічній номенклатурі цим словом та його похідними (наприклад, ‘татарка’, ‘татарник’) називають різні рослини, які, за народними уявленнями, були занесені в Україну татарами. До таких рослин належать лепеха звичайна, цибуля трубчаста, гречка, озима пшениця тощо. Це підтверджується паралелями в інших слов’янських мовах: російське ‘татарка’ (цибуля, гречка), польське ‘tatarka’ (гречка), ‘tatarskie ziele’ (лепеха). Таким чином, слово ‘татарин’ у ботанічному контексті вказує на рослини, пов’язані з татарами.