Позначка: інше

Валентій — чоловіче особове ім’я латинського походження (лат. Valentius, Valentinus), що вживається переважно в католицькій традиції; український відповідник — Валентин.

Валентій — історичний термін для позначення римського імператора Валента (Flavius Iulius Valens Augustus), який правив у 364–378 роках нашої ери.

1. (з великої літери) Традиційне свято закоханих, що відзначається 14 лютого; День святого Валентина.

2. (част. у мн.) Символічні подарунки, листівки або інші знаки уваги, що вручаються коханій особі у День святого Валентина.

Власна назва, що походить від польського прізвища Walentowicz; у сучасному вжитку — іронічне або жартівливе позначення неіснуючої, вигаданої особи, “якийсь там Валентович”, часто вживається для вказівки на незначність, анонімність або сумнівність постаті.

У західних регіонах України, зокрема на Галичині, історично могло вживатися як прізвище реальних осіб.

1. Жіноча форма від чоловічого імені Валентин, що вживається як власне ім’я або звернення.

2. (перен., розм.) Учасниця або символічна одержувачка урочистостей, приурочених до Дня святого Валентина (Дня закоханих).

По батькові чоловіка, утворене від імені Валентин.

Прізвище, утворене від імені Валентин.

1. Жіноче особове ім’я латинського походження (від Valentinus), що вживається в українській мові.

2. Розмовна назва листівки або невеликого подарунка (часто у формі серця), яку прийнято дарувати коханій людині, подрузі або другові на день святого Валентина (14 лютого).

1. Чоловіче особове ім’я латинського походження (лат. Valentinus), що вживається в українській мові.

2. У розмовній мові — чоловік, який отримує листівку, подарунок або визнання у почуттях на День святого Валентина (14 лютого); також — сама листівка (валентинка) з любовним посланням, що відправляється в цей день.

3. (Valentinus) Ім’я кількох християнських святих, зокрема священномученика Валентина Інтерамнського (Римського), з днем пам’яті якого (14 лютого) пов’язана традиція святкування Дня закоханих.

1. (хімія) Здатність атома утворювати певну кількість хімічних зв’язків з іншими атомами; також числове значення цієї здатності.

2. (мовознавство) Здатність слова (особливо дієслова, прикметника, іменника) вимагати певного набору та типу синтаксичних зв’язків з іншими словами в реченні для завершення свого значення.

1. Місто на сході Іспанії, центр однойменної автономної спільноти та провінції, розташоване на березі Середземного моря.

2. Автономна спільнота в Іспанії, розташована на сході країни уздовж узбережжя Середземного моря.

3. Провінція в складі однойменної автономної спільноти Іспанії з адміністративним центром у місті Валенсія.

4. У хімії (заст., від лат. valentia — сила) — те саме, що валентність, здатність атома утворювати певну кількість хімічних зв’язків.

Перша частина складних слів науково-технічного характеру, що означає зв’язок із вакуумом, призначеність для роботи в вакуумі або створення вакууму (наприклад: вакуум-апарат, вакуум-насос, вакуум-камера).