Позначка: дієслово

1. Встановлювати аналогію між явищами, предметами або поняттями; міркувати на основі подібності.

2. У логіці та філософії: робити висновок про властивості одного об’єкта на підставі його подібності до іншого; застосовувати метод аналогії.

1. Бути подібним до чогось, мати спільні риси або властивості, що дозволяє проводити порівняння; виступати аналогом.

2. (У логіці та методології науки) Бути предметом міркування за аналогією; встановлюватися шляхом виявлення подібності між явищами, предметами чи поняттями.

1. (у біології) Зазнавати анаморфози — процесу розвитку, при якому організм набуває нових частин тіла або органів після початкового етапу формування, додаючи сегменти або структури впродовж життя.

2. (у геології) Піддаватися анаморфізму — перетворенню гірських порід під впливом високих температур і тиску без повного розплавлення, що веде до утворення нових мінералів і структур.

3. (у мистецтві та комп’ютерній графіці) Зазнавати анаморфози — спеціального спотворення зображення або об’єкта, яке виглядає нормально лише з певного кута або за допомогою спеціального пристрою (наприклад, циліндричного дзеркала).

1. (про кінцівку, орган) Відокремлюватися, відпадати внаслідок ампутації, травми чи захворювання.

2. (перен., розм.) Насильно відриватися, відокремлюватися від чогось цілісного (про частину території, колективу тощо).

1. Бути керованим, управлятися або організовуватися через адміністративні органи, посадових осіб або відповідні процедури; перебувати під адміністративним керівництвом.

2. Функціонувати в рамках певної системи управління або адміністративного устрою.

1. (у біології) Пристосовуватися до нових умов існування, набувати ознак, властивостей або поведінки, необхідних для виживання в певному середовищі; адаптуватися.

2. (переносно) Звикати до нових обставин, умов життя або діяльності; пристосовувати свою поведінку, погляди тощо до вимог ситуації або оточення.

1. (у католицькій літургіці) здійснювати обряд поклоніння та пошани перед Святими Дарами під час богослужіння.

2. (переносно, книжн.) з благоговінням вшановувати, поклонятися кому-небудь або чому-небудь, шанувати як святиню.

1. (у католицькій літургіці) здійснювати поклоніння, обожнювати; вшановувати Бога або святих під час богослужіння.

2. (переносно, книжн.) з благоговінням і піднесенням шанувати когось або щось, ставитися з глибокою пошаною.

1. (у лінгвістиці) набувати ознак прикметника, переходити в розряд прикметників (про інші частини мови, зокрема про дієприкметники).

2. (у лінгвістиці) вживатися як прикметник, функціонувати в реченні в ролі означення.

1. (від дієслова «адвокатувати») Намагатися виправдати, захистити когось або щось, виступати чиєюсь захисницею чи захисником, часто з надмірним завзяттям або пристрастю.

2. (розм., часто іронічно) Наполегливо та невпинно відстоювати власні інтереси, вимагати для себе певних переваг або послуг.