Позначка: іменник

Це синтетичний корунд, продукт переробки бокситів.

Алуніт належить до класу сульфатних мінералів. Його колір зазвичай білий, але може мати сірий, жовтий або червоний відтінок. Цю породу застосовують у промисловості для виробництва сульфату алюмінію.

геол. Процес метасоматозу, при якому гірські породи перетворюються з утворенням алуніту та інших характерних мінералів; цей тип змін властивий фазі затухання вулканізму.

Алфавіт — це впорядкована за сталою послідовністю система графічних знаків (літер), що використовується для письма в певній мові; те саме, що азбука чи абетка.

Найдавніша відома слов’янська писемність має дві форми алфавіту — кирилицю та глаголицю (за даними “Нарисів стародавньої історії УРСР”, 1957).

Вираз “за алфавітом” або “по алфавіту” означає вживання алфавітного порядку. Як приклад: взяти перелік усіх запоріжців і згадати їх, слідуючи такому порядку (за твором О. Вишні, 1956).

Це перевага, якою володіють фірми, чиї найменування стоять на початку алфавітного переліку, у різноманітних рекламних матеріалах, публікаціях або під час презентацій.

Цей інструмент призначений для визначення коефіцієнта відбиття (альбедо) різноманітних об’єктів.

Його також застосовують для оцінки альбедо поверхні Землі.

За своєю конструкцією це фотометричний пристрій, що вимірює плоске альбедо численних речовин та матеріалів.

Значення слова дивись у статті «альбігойці».

Альбігоєць — це назва для одного представника релігійного руху, що існував у XII–XIII століттях на півдні Франції. Його послідовники сповідували доктрини катарів та вальденсів, які церква визнавала єретичними.

Слово “альбігойці” є основною формою для позначення цієї групи, а “альбігоєць” використовується для означення окремої особи.

Цей сорт м’якої пшениці має білі колоски, позбавлені остей та волосків, а зерна у нього також білого кольору.

Альбінізм — це фізіологічна особливість, що полягає у вродженій відсутності типового для певного виду живих організмів пігментного забарвлення шкіри, волосся або очей.

У спеціальній літературі (наприклад, у виданні “Конярство”, 1957, стор. 29) цю ознаку іноді розглядали як прояв виродження.