Шенбергіанство — напрям у музикознавстві та музичній критиці, що ґрунтується на ідеях та методології австрійського композитора та теоретика Арнольда Шенберґа, зокрема на його концепції «нової музики», теорії гармонії та принципі емансипації дисонансу.
Шенбергіанство — система поглядів, що визнає та відстоює центральне значення атональності та дванадцятитонової техніки (додекафонії), розробленої Шенберґом, як логічний і необхідний розвиток європейської академічної музики.
Шенбергіанство — прихильність до творчості та естетики Арнольда Шенберґа та його послідовників (представників Нововіденської школи), що часто супроводжується критикою або запереченням інших музичних напрямів ХХ століття.