Словник Української Мови
Буква
1. Рід рослин родини злакових (Poaceae), однорічні або багаторічні трави з волотистими суцвіттями, поширені в помірних і холодних регіонах; типовий представник — п’яничка лучна (Poa pratensis), цінна кормова трава.
2. Народна назва рослини підмаренника чіпкого (Galium aparine) з родини маренових, яка має здатність чіплятися до одягу завдяки дрібним гачкам на стеблах і листках.
Приклад 1:
— Може, й ви такі ж однобокі, тільки инше на перший план випинаєте — громадську роботу… І несподівано для самого себе скінчив: — А може, правду казав той з «Mon геро» п’яничка, що й не буває цієї гармонії?..
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— У кожного воно своє, але ніхто не розуміє, в чім саме… — Та й думають про нього, тільки втративши… От як він або той п’яничка Си-чов…» Прізвище це нагадало йому весь учорашній вечір, зустріч з Куницею, з ким йому краще ніколи не розмовляти; розмову з Завадською, до якої йому краще ніколи не повертатись… «Бо й ні для чого», — спробував він переконати себе, почуваючи, що так само ні для чого повертатись йому і додому, в незатишні порожні кімнати, де все, навіть рип черевиків, говорить про самотність і порожнечу… Іван Семенович на мить уявив їх, як довгі роки свого життя наперед, і бажання не повертатись додому якнайдовше опанувало його… Він відчинив двері до «Mon геро». Новий відвідувач, у добрій, захисного кольору, бекеші, а головне — з важенним портфелем, трохи сполохав присутніх.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
Пан Кулинський був собі шляхтич з тієї дрібної нешеретованої шляхти, що крізь щаблі вилітає, не то п’яничка, не то ні, а так собі ні се, ні те; мав дещо худобини і два сини. Собою був русявий, вусатий, дзюбатий, й говорив баса, аж бурчало.
— Тютюнник Григорій, “Вир”