п’яно

Приклад 1:
а підчас го­то­ва бу­ла за сво­го хлібо­да­ра ви­тяг­ти з піхов гострі шаблі – і роз­ли­ва­ти бра­терську кров… Гультяї, сва­вольни­ки, дар­моїди, во­ни іноді зрад­жу­ва­ли па­на, пе­ребіга­ли до дру­го­го, кот­рий більше ви­ко­чу­вав їм п’яно­го трун­ку, кот­рий роз­ки­дав їм за­роб­лені хлопськи­ми ру­ка­ми гроші… Маг­нат лю­тив­ся, роз­су­по­ню­вав свою ка­лит­ку, ки­дав п’яній зграї зо­лоті червінці, пе­ре­ма­ню­вав ни­ми щи­рих прис­луж­ників від третього маг­на­та, за­во­див­ся з тим, що пе­ре­ма­нив йо­го, ба­жав помс­ти­ти­ся… і зно­ву роз­ли­ва­ла­ся, шуміла річка братньої крові… Та так не раз, не два- та­ке жит­тя тяг­ло­ся цілі довгі віки шля­хетсько­го па­ну­ван­ня, аж по­ки Польща впа­ла, роз­ша­та­на ру­ка­ми сво­го без­пут­но­го вельмож­но­го шля­хетст­ва… Маг­на­там же – бай­ду­же!.. У них бу­ло землі неміря­но: бу­ли ху­то­ри, се­ла, навіть цілі го­ро­ди – не де­сят­ки, а сотні сел по нашій розкішній Ук­раїні, скрізь – скільки оком зглянь – од Ся­ну аж до Дніпра ши­ро­ко­го; у тих ху­то­рах, се­лах та го­ро­дах жи­ло де­сят­ки, сотні ти­сяч лю­ду, з здо­ро­ви­ми до праці ру­ка­ми, котрі, на­че сам бог, розгнівав­шись, при­су­див тру­ди­ти на од­но­го вельмож­но­го дар­моїда… Маг­на­там бу­ло – бай­ду­же!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”