1. (заст.) Міра довжини, що дорівнює відстані між кінцями розставлених великого та середнього пальців (близько 18-20 см); п’ядь.
2. (перен., заст.) Обмеження, перешкода, те, що позбавляє волі дій; кайдани.
пута
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Доводилося згодом не так поглиблювати знання, як звільнятися від баласту, скидати з себе пута, відкривати для себе давно відкриті америки (процес цей триває в мене досьогодні). Серед викладачів було обмаль яскравих особистостей.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
— зізнання, котре попри перше гнітюче враження розворушило в ньому, Богданові, жмут почуттів, навіть подібних до заздрощів, бо саме під час розмови з Івановою матір’ю в його, Богдановому, нутрі вперше ворухнувся болючий здогад, тоді, може, ще до кінця повністю і не усвідомлений: Іванові поталанило подолати приступці, які він, Богдан, ледве чи колись подолає, оскільки Іван зважився струсити з себе пута, чому деякою мірою сприяла й хвороба, але тільки деякою мірою, бо решта залежала таки від самого Івана, який зважився на це, й заходився влаштовувати життя, чи добре, чи погано, проте від початку, з нуля, чого він, Богдан, ледве чи здолає втнути вже хоча б з тієї причини, що він, на відміну від Івана, не знає, де починати і які пута з себе струшувати. А втім, що він, Богдан, мав би тепер чинити, навіть якби йому трохи й прояснилося в голові?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Коли що люблять і бажають думки, тоді й плотське серце всередині нас розширюється, роздувається, радіс”, а Сирена – Inprfv – слово грецьке, означає пута, окови. Так називаєм.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Частина мови: іменник (однина) |