Словник Української Мови
Буква
1. Велика безводна та майже без рослинності територія з піщаним, кам’янистим або соляним ґрунтом, що утворюється в областях з посушливим кліматом.
2. Переносно: безлюдне, спустошене або безплідне місце; символ безпліддя, самотності або духовної виснаженості.
3. У географії як власна назва: частина назви конкретних природних зон, наприклад, Сахара, Каракуми, Гобі (пустеля Сахара, пустеля Гобі).
Приклад 1:
Мов сопілка, співа пісок, зірвавшися зненацька з важкої нерухомості своєї, а камінці на бубнах приграють… І вся пустиня мов знялася вгору і в небо ринула. На жовтім цебі померкло сонце — око Озіріса,— і стало так, мов цілий світ осліп.
— Невідомий автор, “003 %91%92%8E%90 %9F %91%92%80%90%8E%84%80%82%8D%9C%8E%83%8E %91%95%8E%84%93 %8E.%8F. %8A%E0%A8%A6%A0%Ad %A2%E1%Ec%Aa%A8%A9 %8A%A8 %A2 %8B%A8%A1 %A4%Ec, 2002. 592 %E1. Isbn 966 06 0245 6”
Приклад 2:
І ось сумнів у душу мені Тисне жало студене… О всесильний, озвися, чи ти Задоволений з мене?» Так ідучи молився Мойсей У сердечному горі,— Та мовчала пустиня німа, Тихо моргали зорі. XIII Аж почувся притишений сміх Край саміського боку, Наче хтось біля нього ішов, Хоч не чуть було кроку.
— Франко Іван, “Мойсей”