пустошити

Приклад 1:
Засуджений на отакі спалахи, що будуть зрушувати й пустошити його душу, завдавати не­поборної нудьги, викликати гнітючу відразу до себе, до життя, до людей! Бо непереможний порив творчості у лю­дині, бо, прищепившись, опановує її всю, робить додатком до себе, покірним виконавцем своїх приписів, руйнує чистоту чуття своїм настирливим покликом, обертає жит­тя в чудернацьку постійну засідку, тішить неймовірними мріями, гнобить неймовірним розпачем, жалить серце, на розум неспокій нагонить, як наростень у мозкових ткани­нах, оплітає людину, мов ліана, і нема могутнішого за нього пориву, бо всі прагнуть назовні, тільки він у себе, бо всіх причини минущі, тільки його джерело невичерп­не, цілим світом воно бувши!. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”