1. Надмірна прихильність до чистоти мови, що проявляється у відкиданні запозичень, новотворів та розмовних елементів, часто з прагненням зберегти мову в незмінному, «ідеальному» стані.
2. Напрям у мистецтві та архітектурі, що виник на початку XX століття, характеризується прагненням до чітких геометричних форм, функціональності та відмовою від декоративних елементів.
3. (У ширшому сенсі) Загальна тенденція до суворої чистоти, строгості та відкидання всього стороннього в будь-якій сфері діяльності чи вченні.